ІВАН ПЕТРОВИЧ КОТЛЯРЕВСЬКИЙ

БІОГРАФІЯ .

Є. Шабліовський, Б. Деркач.

І. П. Котляревський народився 9 вересня (29 серпня за старим стилем) 1769 року в м. Полтава у сім’ї дрібного чиновника. Початкову освіту майбутній письменник здобув, як гадають його біографи, у дяка. 1780 року він вступив до семінарії, яка була на той час єдиним середнім навчальним закладом у Полтаві. Хоч тут панували схоластика¹ і зубрячка, проте і сюди вже починали проникати нові віяння. Юнак Котляревський вивчає стародавні, а також німецьку й французьку мови, знайомиться з античною літературою, зокрема з творчістю великого римського поета Вергілія. Молодий семінарист виявляє інтерес до творчості російських письменників XVIII ст. – Ломоносова, Кантемира, Сумарокова. Перебуваючи в семінарії, Котляревський захоплюється віршуванням. За свідченням сучасника, «ще в юному віці Котляревський мав пристрасть до віршів і вмів до всякого слова майстерно добирати рими, дотепні і вдалі, за що товариші його по семінарії прозвали «рифмачом».

Після смерті батька Котляревський у 1789 р. залишає семінарію і вступає на службу до кавалерії. Згодом він вчителює у поміщицьких маєтках. На власні очі бачив молодий Котляревський свавілля й жорстокість поміщиків, які нещадно визискували кріпаків. Тут, у сільських умовах, Котляревський мав можливість глибше познайомитись з життям трудящих мас, з побутом і звичаями народу. Все це, безумовно, дало йому матеріал для майбутньої творчості. Саме в роки вчителювання (1794 – 1796) Котляревський пише перші частини «Енеїди».

Протягом 1796 – 1808 рр. Котляревський перебував на військовій службі, брав активну участь у воєнних діях під час російсько-турецької війни, особисто відзначившись у баталіях під Бендерами та Ізмаїлом. Тоді ж, за дорученням командування, він успішно провів переговори з буджацькими татарами, схиливши їх на бік Росії, за що одержав кілька нагород.

Третє видання «Енеїди» (Виргиліева Энеида на малороссійскій языкъ преложенная И. Котляревскимъ. Санкт-Петербургъ. Въ медицинской типографіи), 1809

Перебуваючи на військовій службі, Котляревський не залишає літературної діяльності – продовжує працювати над «Енеїдою».

Незабаром поема (перші три частини) набула великої популярності, поширюючись на Україні й за її межами в численних рукописних списках. Один із списків поеми потрапив до рук конотопського поміщика Максима Парпури, який жив тоді в Петербурзі й займався видавничою діяльністю. У 1798 р. він без відома автора видав тут перші три частини «Енеїди». 1808 року з’являється друге видання поеми.

У 1808 р. Котляревський в чині капітана виходить у відставку і їде до Петербурга з надією влаштуватися на цивільну службу, але не знайшовши там посади, згодом повертається до рідної Полтави. Під час перебування в Петербурзі письменник підготував до друку й видав 1809 року поему «Енеїда» в чотирьох частинах.

Полтава. Будинок де жив Іван Котляревський.

1810 року Котляревського призначають наглядачем Полтавського будинку для виховання дітей бідних дворян, заснованого за проектом письменника В. Капніста – автора відомої сатиричної комедії «Ябеда» і знаменитої «Оди на рабство». На відміну від інших навчальних закладів, головне місце посідали тут загальноосвітні предмети. Просвітитель за своїми переконаннями, Котляревський прищеплював вихованцям ідеї гуманізму, справедливості, постійно піклувався про матеріальне забезпечення учнів.

Коли почалася Вітчизняна війна 1812 р., Котляревський, охоплений загальним піднесенням, бере діяльну участь у формуванні на Полтавщині козачих полків. Успішно виконавши свій патріотичний обов’язок, він повертається до улюбленої справи, до своїх вихованців.

Працюючи наглядачем будинку для виховання дітей бідних дворян, Котляревський весь вільний час віддає літературній праці, пристрасно захоплюється театральним мистецтвом, зокрема керує аматорським театром, бере активну участь у постановці багатьох п’єс.

У 1818 р. письменника було призначено директором Полтавського театру. Тоді ж він познайомився з молодим талановитим актором М. С. Щепкіним, брав найдіяльнішу участь у його звільненні з кріпацтва, сприяв розвитку його таланту. У 1819 р. на сцені Полтавського театру були поставлені щойно створені Котляревським п’єси «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник»; за свідченням сучасників, саме для Щепкіна написано роль виборного.

Перебуваючи на посаді директора театру, Котляревський займався не тільки адміністративними справами; він турбується про репертуар театру, про підвищення його художнього рівня. Письменник постійно відвідує репетиції, допомагає своїми порадами акторам.

Перу Котляревського, крім «Енеїди», «Наталки Полтавки» та «Москаля-Чарівника», належить іще «Пісня на новий год князю Куракіну…», в якій виразно звучать антикріпосницькі мотиви, та «Ода Сафо», що являє собою художній переклад російською мовою твору знаменитої грецької поетеси античних часів Сапфо.

У 1818 р. Котляревський вступив до полтавської масонської ложі «Любов до істини», заснованої одним із організаторів декабристського «Союзу благоденства» Михайлом Новиковим. Найздібніших членів її Новиков залучав до «Союзу благоденства».

Важко сказати наскільки Новиков посвятив Котляревського в справи декабристів і як поставився письменник до програми дворянських революціонерів. Але суспільна й літературна діяльність Котляревського переконливо свідчить, що він багато в чому поділяв ідеї декабристських кіл.

Незабаром Котляревського запросили до харківського «Товариства аматорів красної словесності», а згодом (1821 р.) за рекомендацією М. Гнєдича «Вільне товариство аматорів російської словесності» в Петербурзі, що було осередком декабристського літературного руху, обирає його своїм почесним членом. Діяльну участь у роботі товариства брали на той час письменники-декабристи К. Ф. Рилєєв, брати Бестужеви, Ф. М. Глінка та інші видатні люди передової Росії. На засіданнях товариства у 1821 – 1822 рр. читалися і обговорювались фрагменти з п’ятої частини «Енеїди». Згодом вони були опубліковані на сторінках друкованого органу товариства – в журналі «Соревнователь просвещения и благодарения».

У 1827 р. Котляревський став попечителем полтавського «Богоугодного закладу», виявляючи й на цій посаді гуманне ставлення до трударів, прагнення полегшати їхню долю.

Садиба-музей І. П. Котляревського, Полтава, 2008

У 1835 році Котляревський через хворобу виходить у відставку, продовжуючи невтомно працювати на літературній і науковій ниві. Це була високоосвічена людина. В його бібліотеці, за свідченням сучасників, були книги латинською, французькою, російською і польською мовами, серед них – твори французьких енциклопедистів, зокрема Вольтера, багато російських та іноземних журналів, збірників, альманахів. Він підтримував творчі зв’язки з передовими людьми Росії.

Полтава. Могила І.П.Котляревського

Помер  І. П. Котляревський 10 листопада (29 жовтня за старим стилем) 1838 р. Поховано його в Полтаві на міському кладовищі під вітами розлогої тополі, як він і заповідав.     

¹Схоластика (від школа) – панівний у середньовічній Європі філософський і педагогічний метод.

Схоластика — це тип релігійної філософії, для якого характерне принципове панування теології над усіма іншими формами пізнання, знання. З іншого боку, схоластика є методом, що полягав переважно у перегляді та порівнянні висловів попередніх мислителів і Біблії та виведенні нового синтезу. Витоки схоластики можна знайти у пізньоантичній філософії, насамперед — у Прокла, який абсолютизував дедуктивізм (шукав відповіді на всі питання, виходячи з текстів Платона). Значного впливу схоластика зазнала з боку антично-грецької діалектики, а також науки та логіки в розумінні Аристотеля.